Ця, одна з багатьох чудових історій, пов’язаних з ім’ям
покровителя нашого храму у с. Осещина, сталася з нашими
прихожанами, сім’єю Резнік. Родина ця дуже цікава. Насамперед, вона
багатодітна. Тато В’ячеслав і мама Валентина мають четверо діток
Ганнуся, Машуня, Петрусь і сама найменша – Софійка. Всі дітки
талановиті, займаються у різних гуртках, співають, читають вірші,
приймають участь у дитячих виставах. З дитинства всі дітки
приходять до нашого храму, тут вони прийняли Святе Хрещення, тут
доросліші з них сповідаються, всі вони з народження приймають
Святе Причастя. Сім’я дуже любить Святителя Спиридона і вважає
його своїм покровителем. І тому не дивно, що з ними трапилась ось
така чудова історія…

«Наша сім’я гостювала на Вінниччині, хоча гостини наші були затьмарені
сумом – наш дідусь Петро потрапив у лікарню.
21 листопада, у п’ятницю, ми родиною виїхали до дому у Бровари. Зазвичай,
перед дорогою ми обов’язково читаємо молитви. Просимо про легкий шлях
Господа нашого Ісуса Христа, читаючи тричі «Отче наш», Матінку Божу –
співаючи «Богородице Діво, радуйся» та обов’язково Святителю Спиридону –
дорогому нашому святому, співаючи йому тропар.
Все, що не стається з людиною, – то воля Божа, Господній промисел. І так
сталося, що у нас зламалася машина, не доїхавши 60-ти кілометрів до Києва.
Уже була третя година і ми розуміли, що після четвертої години почне темніти і
уже ніхто нас не підбере до Києва (траса швидкісна, ми голосували довго, але
машина, яка взяла нас на буксир, зупинилась не одразу). На вулиці перші
морози, автомобіль швидко охолоджувався, а у машині четверо дітей.
Звичайно, уповати потрібно тільки на Господа. Кожен з нас (я і В’ячеслав)
просили про Божу допомогу. Зупинився мікроавтобус і доволік нас до першої
автозаправки.
Дякувати Богу, робітники автозаправки відгукнулися щодо допомоги: дали
візитівку станції СТО, підтримали словом. Я зайшла в машину і попросила
діток проспівати Тропар Святителю Спиридону. Ми проспівали його тільки
двічі – і сталося чудо.

На автозаправочну станцію під’їхав темного кольору мікроавтобус. За кермом
цієї машини сидів батюшка. Він залюбки погодився нам допомогти. Ми
пересадили дітей у теплу машину і рушили. Батюшка погодився довезти нас
тільки до Калинівки, далі не міг – були власні справи.
Наша машина , причеплена на тросі, їхала напрочуд легко і швидко. А на душі
було спокійно і тепло. Ми хвилювались тільки за те, щоб дітки себе гарно
поводили.
Дорога бігла,одні населені пункти змінювали інші, ми проминули Калинівку, а
мікроавтобус батюшки мчав усе далі… і довіз нас аж майже до Києва.
Батюшка поспіхом відчепив нашу машину, дав благословення на подальшу
дорогу і поїхав, навіть не взявши грошей за витрачений бензин та час ( йому ж
було зовсім в іншу сторону!).
Те, що розповіли нам діти, дуже нас вразило. Батюшка Аристарх, посадовивши
дітей у машину, запитав:
– Дітки, а ви знаєте, хто мене до вас прислав?
– Ні, – здивовано відповіли діти.
– Сам Святитель Спиридон Триміфунтський!
–
Яка ж, це була радість для дітей! Це незвичайне Чудо! Зовсім не те чудо, коли
кладуть подарунок під подушку, а вранці кажуть, що його приніс Святий. То
все продумано і всі діти знають, хто насправді це робить.
А тут, у безвихідному становищі, коли нервують і тато і мамо, коли стає
надзвичайно холодно у зламаному авто, тут сам Святий посилає допомогу.
Дитячої радості не було меж. Їх почув Святий Спиридон!
І діти наперебій почали розповідати священику, що вони моляться у храмі
цього святого, співають кожного разу йому тропар, звертаються у молитвах до
нього, купаються у купелі після водо святного молебню, відвідують недільну
школу, і взагалі, Святитель Спиридон – це їх рідний Святий.

А батюшка, в свою чергу, розповів, що він щойно повернувся із острова Корфу,
прикладався до мощів Святителя, про почуття, які відчував впродовж
паломницької поїздки. Він признався дітям, що й сам дуже любить Святителя
Спиридона!
Коли я запитала дітей чи чемно вони себе поводили, то вони відповіли, що
впродовж усього часу молилися: співали Божественних пісень, слухали
молитви батюшки Аристарха. Напевно, тому пасажирам в обох машинах було
так добре.
Чудеса і далі не припинялися. Наша машина довго не стояла. Щоразу
знаходилися добрі люди на вантажних машинах, які підвозили нас на різні
відстані, довізши нарешті до СТО, де і полагодили машину.

Ми щиро вдячні рабам Божим – водіям: Леоніду, Олександру, В’ячеславу та
Павлу. А особлива вдячність батюшці Аристарху із Радомишля і його святим
молитвам до Святителя Спиридона.
Своїми враженнями від події ми приїхали поділитися до духовного наставника
– настоятеля храму на честь Святителя Спиридона Єпископа Триміфунтського
Чудотворця у с. Осещина, протоієрея Олександра та матушки Валентини.
Їм теж хочемо висловити глибоку повагу та вдячність за щиру любов до
прихожан, турботу за кожного з нас, за їхні молитви і настанови.
Слава Богу за все! Святителю Спиридоне моли Бога за нас!
Сім’я Резнік.»